Корюківка "Альянс 3000" - Полювання на Шустріка

Полювання на Шустріка

Тієї ж миті Макс незграбно упав на спину. По-зрадницькому затріщали ребра, у очах потемніло. Він спробував видихнути, але сильно закашляв, із рота потекла кров. Однак, завдячуючи долі, усе минулося швидко. Бісова сутність не дала йому померти. І вже годину по тому, нещасний повільно підвівся й неспішно почав озиратися.
Хвала небесам, вихід був прямо перед ним. Маленький трикутний отвір, звідки віяло рятівною прохолодою, виходив на небачену раніше рівнинну місцевість.
Раптом біля печери почулися кроки. Макс принишк, поволі підкрався й краєм ока зазирнув у прохід. Поблизу нього стояли бліді, немов сама смерть, воїни. Усі вони тримали в руках важкі розжарені мечі та круглі металеві щити. Їхнє сіре вбрання чимось походило на лікарняні халати. Мерці стояли у кілька шеренг, підпорядковуючись головному бісу третьо-го рівня, який знаходився попереду своєї армії та зосереджено дивився в далечінь. На відміну від Макса він мав червоні очі й більш масивну стату-ру.
А там далеко попереду, де фокусувався погляд командира, був молодий чоловік із блискучою опущеною до низу срібною шпагою в правій руці. Незважаючи на значну відстань, вирячкуваті очі біса змогли розгледіти на ньому кучеряве волосся темного кольору та білу, немов обмазану крейдою, шкіру обличчя.
Спочатку Макс навіть припустити не міг, що весь цей озброєний легіон має намір битися з одним чоловіком. Та, коли командир звелів своїм вої-нам іти у наступ, він миттєво затамував подих.
- Шустрік, ось ти і попався… Уперед! - прокричав ватажок, здіймаючи вгору свій меч. - Починаємо полювання. Він потрібен мені мертвим.
Стрімкі кроки мерців з кожним разом наближали момент нерівного по-єдинку, та самотній воїн неначе й хотів аби так трапилося. Опущена шпага залишалася нерухомою аж до останніх секунд зіткнення. А коли перша хвиля ворогів дійшла критичної межі, Шустрік, не очікувано, простягнув уперед свою зброю й граційно, неначе пір’їна, пролетів у повітрі кілька кроків. Усі ці секунди його права рука вправно володіла шпагою, розру-буючи недругів та їхню зброю на шматки. У Макса навіть склалося вра-ження, неначе воїн-одинак не змагається з ними, а просто танцює, влучно розмахуючи срібним лезом.
Здавалося, кількість мерців, і азарт, з яким вони намагалися вбити Шус-тріка, зараз нічого не важили. Він настільки майстерно відбивав усі їхні удари позаду себе, попереду, із права та з ліва, що мерці з ним нічого не могли вдіяти. Вони могли лише помирати, а Шустрік, оточений з усіх сто-рін, продовжував битву.
От нищівний удар чергового супротивника пройшов біля самої скроні самотнього воїна, але даремно. Загартована в боях шпага миттєво зробила свою справу, і двадцять перший мрець навіки сконав у скелястих просто-рах західного пекла. І знову хтось захотів позбавити його життя підступ-ним ударом у спину. Але Шустрік вдало обернувся й фехтувальним рухом, ніби ножем по маслу, порізав одразу трьох супротивників. Після цього ме-рці стали обережнішими. Ніхто не хотів іти на безглузду смерть, і, заточи-вши свого ворога в кільце, стали вичікувати слушного моменту.
Воїн-одинак зупинився. Його світлі очі споглядали за кожним рухом зневірених, пізніше він опустив шпагу. Темна кров, накопичена на блиску-чому лезі, сковзнула до загостреної кінцівки й густою краплею впала на пекельну землю. У наступний момент, Шустрік підняв зброю та ледве по-мітним рухом відтяв голову ще одному недругу, який хотів, було, підло підкрастися до нього ззаду. Потім він легко відштовхнувся й так само гра-ційно полетів далі, знову атакуючи.
Коли самотній воїн приземлився, кільце мерців значно порідшало. Без голів зосталися ще десятеро. Але цього разу до зброї взявся біс третього рівня. Він увійшов до кола та став навпроти Шустріка.
- Побачимо, що ти зможеш зробити зі мною, - сказав той, направляючи на нього розпечену зброю.
Шустрік не змусив на себе чекати й, підбігши ближче, щосили вдарив. На диво, біс третього рівня мужньо витримав цю атаку, хоча його зброя миттєво розкололася навпіл. Злякавшись, командир звелів одному зі своїх підданих кинути йому нову, і той хутко виконав наказ.
Проте у момент, коли рука біса доторкнулася до нового меча, Шустрік відтяв зап'ясток. Легкий рух пройшов крізь ворожу плоть, залишаючи в повітрі маленькі краплі стікаючої із шаблі крові.
Командир закричав. А його військо, від голосного реву, заціпеніло, і відразу ж відійшло трохи подалі. Ця подія розсмішила самотнього воїна. Він розтанув у холодній посмішці, здійснюючи наступний крок, щоб оста-точно знищити свого супротивника. Широкий розмах срібного леза і голо-ва біса третього рівня приєдналася до чималої кількості вже остаточно ме-ртвих тіл.
Макс сидів біля виходу з печери, відкривши рота. Шустрік знову при-йнявся нищити легіон із дивовижною легкістю та захоплюючою майстер-ністю. Здавалося, що мистецтву вбивства цей воїн володів бездоганно. І, зрозумівши це, вороги в основному вирішили вести оборонну стратегію, що врешті-решт і привело їх до повного краху. А, коли останній із них по-ліг на полі, Шустрік зупинився.
Віддихуючись, переможець ненароком помітив, що, хтось, ретельно хо-вається біля виходу з печери. І тут Макс схаменувся. Він розумів, що по нього йде сама смерть, а порятунку не буде. Його проклята душа навіки розчиниться в західному пеклі й більше ніколи не побачить блакитного не-ба.
На каторжній роботі, Макс весь час згадував колишнє життя, свої не-обачні вчинки та наслідки до яких вони призводили. Але спогади мальов-ничого безмежного поля та блакитного простору над головою ніяк не йшли із грішної голови. Утім виходу не було. Зараз Шустрік уб’є Макса, як і ре-шту мерців, от тоді-то все скінчиться.
Зібравшись із духом, він вийшов із засідки.
Ноги Макса, ніби самі по собі, невільно підійшли до Шустріка. Біс опу-стив голову, чекаючи рокового моменту, щоб навіки покинути цей жахли-вий світ.
Ось Шустрік здійняв шпагу над його головою, витримав паузу, а потім легко опустив.
- Ти будеш жити, - сказав Шустрік, поклавши свою руку на праве плече Макса. - Я не хочу проливати твоєї крові, бо не вбачаю в тобі серйозного супротивника. Ти - біс лише першого рівня, а тому не здатний заподіяти мені серйозної шкоди.
Після слів самотнього воїна, Макс зітхнув із полегшенням та підняв го-лову. У цей момент він відчув дивну легкість на серці, і посміхнувся.
- Але, - продовжив Шустрік, - я маю план, і ти мені в ньому допомо-жеш. Ти приведеш мене до Просвітленого. Я хочу помститися йому за те, що він хотів убити мене.
- Він не повірить, - миттєво заперечив Макс, використовуючи всю свою інтонаційну елегантність. - Біс першого рівня не може перемогти тебе, сам казав
- Так, не може. Коли дійдемо до нього, ти збрешеш. Скажеш, що йшов разом із легіоном крізь печеру вогняних равликів, і що вийшли звідти тіль-ки ми.
- Зрозумів.
- Тоді візьми мою шпагу і зав’яжи мені руки оцією мотузкою, - сказав-ши це, він простягнув Максові тонку стрічку чорного кольору.

______________

автор: Г.Величко :)