Новини району  | Останні оновлення | Знай наших | Анонс газети "Маяк"
Додай нас у друзі vk.com
 Група "гість"Вітаю Вас Бажаний госте | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід

- Меню -

Головна сторінка

Останні ОНОВЛЕННЯ

Новини нашого району

Корюківська Козача Січ

ОГОЛОШЕННЯ

Гучномовець

Квіти +

Знай наших

Каталог файлів

Каталог матеріалів

Форум

Фотоальбом

Влада

МВС повідомляє

Служба Безпеки України

Слово для віруючих

Такого ви ще не бачили

Смаколики

Корюківщина. Вибір...

Гостьова книга

- я шукаю... -
Ваша думка...
Чи хотіли б ви, щоб у нашому місті було створено молодіжний центр?
Всього відповідей: 1570


Що Ви читали останнім часом ?
Всього відповідей: 630

Статистика

онлайн усього 3
відвідувачів 2
користувач: 1

Андрій

Посміємося?



Щиро дякую хорошим людям!

І талант, і молодість, і «Золоте перо»…

Завжди з задоволенням слідкуємо за молодими талановитими людьми. Адже ж завжди приємно, коли ще зовсім юні талановиті люди прагнуть реалізувати свої знання та вміння. Саме такою є 22-річна корюківчанка Євгенія Дуденко (на фото), яка нещодавно стала лауреатом XVIII Чернігівського обласного літературного конкурсу для дітей та молоді «Золоте перо». Цей престижний на Придесенні конкурс  постійно проводиться з 1999 року. З того часу у ньому взяли участь більше п’яти тисяч літераторів віком від п’яти до 35-ти років. Багатьом з них вдалося здобути всеукраїнське та міжнародне визнання та стати професійними письменниками. Женя вразила журі конкурсу неоднозначністю та різнобарвністю своїх творів. Першого свого віршика "Кіт-воркіт" вона написала, навчаючись ще в другому класі:

Кіт-воркіт на стіл заліз,

От він сало там погриз,

На підлозі вже сметана,

Сир свіженький в роті тане.

Мама на порозі: "Ах!"

Мазунця ж і слід прочах…

Писала, каже, тоді, коли «прилітала» муза: і в шкільні роки (Корюківську гімназію закінчила в 2012-му), і в студентські (з 2012-го по 2016-й навчалася у Київському Національному університеті культури і мистецтв на фахівця у сфері зв’язків з громадськістю і реклами).

- Захоплююсь дизайном, фотографією та поезією, - зізналася під час спілкування. - Сказати, що пишу вірші, не можу, адже, скоріше за все, це вони «пишуть» мене. Буває, що пишу від чоловічого імені, а буває, що подаю і два погляди – чоловічий та жіночий…

Наразі Євгенія працює в Києві в мережі квест-кімнат "Escape Quest" SMM менеджером. Великі, метушливі міста їй не подобаються, а любить, каже, своїх рідних, черешні та ромашки…

- Те, що стала лауреатом літературного конкурсу «Золоте перо» для мене – несподіванка, -  щиро посміхається . – Одного холодного осіннього дня я прийшла на роботу. За вікном була злива і тому я не мала гарного настрою. Але зайшовши до соціальних мереж, побачила повідомлення-вітання від знайомого і таким чином дізналася про свою перемогу в літературному конкурсі. Ця новина мене дуже здивувала, адже я не відправляла на нього своїх робіт. Як виявилося пізніше, це зробив журналіст і громадський діяч з Корюківки Андрій Навродський, який завжди (як я пригадую) цікавився літературою та різноманітними культурними заходами. Звісно, мені дуже приємно, що так чудово склалася доля і мою поезію так високо оцінили. Це, безперечно, додало мені гарного настрою того осіннього дня.

Ще Женя додала, що за цією маленькою перемогою стоять великі люди, які мають відношення до неї і до її творчості. Це, перш за все, її батьки, які змалечку прищеплювали любов до прекрасного та коханий, який вже давно став для дівчини своєрідною музою. Також особливе місце в цьому невеличкому списку посідає Мірошниченко Віра Яківна (керівник літературної студії "Дивослово", що діє в Корюківській гімназії), адже вона була її першим літературним наставником. Серед цих людей -  і члени молодіжної організації "Аьтернатива", які неодноразово підтримували творчі починання та Бабич Людмила Олексіївна, яка організовувала літературні зустрічі.

- Також велике спасибі пану Андрію Навродському за те, що він побачив у моїх віршах щось особливе, взяв у мене інтерв’ю та опублікував його разом з моїми віршами. Мабуть багато хто з молоді, яка зараз читає цю статтю, думає, що простий конкурс – це не привід для таких багатослівних подяк. Але я вважаю, що коли є гарний привід сказати хорошим людям "спасибі", то ним обов’язково потрібно скористатися. Закінчити хотілося б словами Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі"…

Вітаємо тебе, Женю, та подаємо для ознайомлення деякі вірші молодої поетеси:

***

Ти та, що мовчить, коли мова заходить про справи.

Кидаєш на кожного погляд до болю німий.

Своєю байдужістю солиш мою терпку каву

Я вже не ласкавий,

Я вже не до жартів злий.

Ну ж бо, пронизуй мене своїм лівим оком,

А праве заплющ для фінального пострілу в лоб.

Ти надто пуста для моїх океанів глибоких

І я ненароком

Пригадую тисячі спроб

Твоїх несвідомих ударів у мо́ї груди,

Твоїх недоведених до апогею війн.

Тебе вже нема, але, чорт забирай, ти всюди:

Від симптомів застуди

І до самих кінчиків вій.

Я тебе впізнаю́ у кожній дешевій каві,

В подряпаних стінах старих провінційних будинків.

Твій погляд ловлю у кожній Олені чи Ані,

Бо він як мовчання -

Як зброя твоїх  поєдинків.

Не справдились ні одне із тих "допобачень",

Вагітностей, спільних капців, тарілок битих.

Хемінгуей був правий - ми покоління втрачене

Не знаєм пробачень

І вже розучились любити.

***

Ховаєшся знову у товщі гірських масивів,

Молитвами дістаєшся до Евересту,

А небо, таке воно небо, по-синьому синє,

Що під тиском його кольорів жадаєш протесту.

Тут перші сніги досягають твоїх черевиків,

Ноги продавлює холод, як потягом рейки.

І гори здаються вже не такими великими,

А люди внизу вже не такими маленькими.

І хочеться бігти по хмарах, які під ногами.

Відкинувши страх полетіти в своїх "адідасах"

На загублений острів індійського океану

І дати "краба" веселим отим папуасам.

Побачити зорі, що падають з неба у воду,

Пірнути у воду, аби загадати бажання,

Загадати бажання пізнати нові пригоди,

І вернутись в життя, що є школою виживання...

 

Хтось скаже: "Ти дурень, який загубився у горах",

А хтось, що герой зі шрамами на зап'ястях.

Ти сам собі друг, відповідно - сам собі ворог,

Та головне – ти учасник власного щастя.

***

 

***

Квітко, залиш свою сукню якомусь бомжу на зупинці,

Хапай парасольку та йди підкоряти планету.

У твоєму випа̀дку "V" не значить вендетта

І ти не свята, чуєш, а, в деякій мірі, вбивця.

Носиш під серцем в'язня минулих траблів,

Присвятивши зайві хвилини власному Богу.

Це будуть завчасні і дуже тривалі пологи,

Але ти піднімешся вище на декілька ща̀блів.

Посадиш петрушку біля будинку на березі Рейну,

Знайдѐш чоловіка, якогось Ганса чи Отто,

Він, неодмінно, не буде скупим ідіотом

І надасть перевагу віскі замість портвейну.

А ти заведеш собаку, папугу та кішку

І будеш щасливою, ну принаймні такою здаватись.

Квітко, тоді ти не матимеш права зламатись

І якби не зводило ребра, кидай усмі̀шку.

А тобі чоловік дозволить ходити у місто

Пішки (!), не верхи і навіть не на автівці.

От дурень, не знає, що на̀вколо - тисячі німців

І кожен захоче пізнати тебе "особисто",

Та я переконаний, квітко, що ти не станеш предметом,

І навіть якщо розлюбиш, не зможеш зрадити,

Тому я осмілюсь тобі лиш одне порадити:

 

Доки не пізно,

Хапай парасольку

Та йди підкоряти планету.

***

 

 

***

А давай поговоримо так, щоб між нами

Літали янголи зграями,

Щоб ти вийняв з кишені хороші справи,

Висипав їх, наче квіти на трави,

А вони розлилися по чорноземах врожаями.

Я тоді б закричала від ніжності чи то від захвату

Твоїми думками, рухами й змінами настрою.

Я б розцвіла біля тебе білою айстрою,

А якбѝ ти став озером,

Я би навчилась плавати...

 

* * *

А давай поговоримо так, аби руки

Від слів ставали гарячими,

Щоб ти зрізала коси ножем для риби,

Сховала його в потаємні глиби

І стала єдиною зрячою

Серед незрячих.

Я б тоді захотів співати, кричати та бігати,

Писати листи, посилати усіх до біса.

Я би упав біля тебе тропічним лісом,

А якбѝ ти стала повітрям,

Я би навчився дихати...

 

* * *

 

* * *

Я відчуваю потребу

Бути для тебе "твоєю".

Від Франкфурта до Одеси,

Від важкого року до меси,

Від сонця Дажбога

І до вогню Прометея.

Я кину для тебе молитись,

Я кину чекати

Зустрічного вітру, суботи

Чи "з моря погоди",

Складу у наплічник водѝ

І пляшку свободи,

Ти тільки візьми мою руку

І я стану твоїм домкратом.

***


 

***

Бережи її, хлопче,

Бо хто ж, як не ти

Захистить юне тіло

Від сили північного вітру,

Покаже глибини,

Де сплять одинокі кити,

А коли вона зійде у море -

Стане для неї фільтром.

Хто збере її спогади,

Що розкидані по воді

Серед білих мережив

Злоби морської піни.

Хто збудує для неї

Міцний і затишний дім,

Де можна перечекати

Зухвалі війни.

Полюби її руки.

Полюби її праве плече,

З якого волосся

Ледве спадає на груди.

Зігрій її теплим словом,

Нехай запече.

І ваш корабель

Ніколи не зайде

В Бермуди.

***

 

***

Вже кілька днів як вона збирає квіти і молиться,

А коли не бачить ніхто, купує цига̀рки поштучно

І прямує у батьків старий будинок, що на околиці,

Аби померти із понеділка по п'ятницю (включно).

У неї за̀вжди є пляшка вина у шафі під одягом,

Бо звикла пити "червоне" зранку і десь опівночі.

Їй не складно зірватися першим-ліпшим потягом

І чкурнути зі Сходу на Захід чи з Півдня до Півночі.

Їй не будуть боліти синці давно тобою залишені,

Їй не будуть писати янголи на електронну пошту,

Для неї ти кісточка, у той час, як вона є вишнею,

Для неї ти книга дешева, видана власним коштом.

І спільні рейди в майбутнє стали геть неважливими,

Тікають, як риби з води від промислових викидів.

Згадай, ви ж обоє хотіли стати, стати щасливими,

Забувши про кількість невдалих абортів і викиднів.

Тож схопи її, хлопче, схопи її, доки не зовсім пізно,

Ваші серця ще спроможні стати співзвучними.

Ти без неї не хочеш, не можеш дихати, визнай,

Тому оживи її зараз і до самої смерті (включно).

***

 

***

Врятувавшись від спеки і бруду великого міста,

Твої ноги квапливо шукають порожні світи,

Де нема ні душі, де до Бога коротка відстань,

Це той клаптик землі, який важко самому знайти.

 

Але ти все шукаєш, все ж хочеш дістатись до Бога,

Оголити себе перед ним від білизни й до ніг,

Йдеш в неділю до церкви, оббиваєш святі пороги,

Забувши про власний, нікому незнаний поріг.

 

І в молитвах ковтаєш одну за одно́ю втрати,

Що лишають гіркий післясмак на нижній губі.

Ти колись зрозумієш, що Бога не треба шукати

Він живе у тобі.

***

 

 

***

Ми з тобою живе́мо за знаками,

Озброєні власними мізками.

І те, що ми надто однакові

Не завадить нам бути різними.

Ми як дві половинки ха́осу -

Наші рухи бувають фатальними,

Та невірно поставлені наголоси

Не виходять за межі вітальні.

Ми феномени власного "еґо",

Дві мурахи на збуджених спинах.

Нас не треба шукати за тегами,

Ми розчинені в спільних судинах...

 

Ми ніколи не станемо вічними.

Нас ніколи не зроблять кумирами.

Ми такі ж, як і всі пересічні -

Прагнемо миру ми.

***

 

 

***

Суто по-жіночому

Шукаю на карті якісь вже знайомі маршрути:

Рівне-Полтава-Чернігів, а може Карпати?

Не чую дзвінків. Ходжу по кімнаті взута,

Неначе от-от і буду кудись рушати.

А потім подумала... Двері. Сходи. Консьєржка.

Тролейбус. Метро. Ескалатор. Обтоптані ноги.

Ось там перехід на світло. Вузенька стежка.

Люди. Вокзал. Знову люди. Крик допомоги.

Потяг. Штампована постіль. Тунель плацкарту.

Вологі серветки. Ноги якоїсь бабці...

 

І тут потихеньку я відкладаю карту,

Знімаю взуття і вдягаю домашні капці...

***

 

 

 

 

Форма входу
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
- Друзі -






















Мой профиль на Freelancehunt.com

Синоптики прогнозують
погода у Корюківці

Телеманія

Наше дзеркало №1
Наше дзеркало №2
Наше дзеркало №3
Наше дзеркало №4

Наше дзеркало №5
Наше дзеркало №6

OФІЦІЙНА Web-СТОРІНКА КОРЮКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
"АЛЬЯНС 3000" ©.