небезпечним для життя ?

Нещодавно в Одеській області було вчинено ритуальне вбивство. 18-річний юнак , що напився крові із ще напівживого тіла, був впевнений , що таким чином він  «здіймається у статусі» над рештою однолітків. За декілька днів — ще одна моторошна новина. На одному з цвинтарів Харкова знайшли закатованого сатаністами юнака. Жахливо.  Свідомість намагається осягнути ці «діяння» і «висне», як комп’ютерна програма , бо ані осмислити людським усвідомленням , ані зрозуміти   розумом Homo Sapiensтакі дії неможливо. І фахівці  зазначають , що такі випадки непоодинокі..

ПСИХОЛОГИ ж стверджують, що підліток на порозі дорослого життя зазвичай проявляє свій протест проти цього ж таки дорослого світу. Це для нього -- як своєрідне «бойове хрещення», перепустка у дорослість , яка доводить світові, що ти — сильний, розумний, кмітливий, гарний, що ти — це той , хто не схожий на інших. Шукаючи способи самовираження, юнак чи дівчина знаходить однодумців , які «розуміють», «підтримують» , з якими комфортно, зручно і так добре...

Що ж , на перший погляд все може видаватися доволі безневинним. Візьмімо для прикладу дівчат і хлопців, котрі називають себе емо.

Їх просто не можна не помітити на вулиці. Куценькі джинси з кедами і кофтинкою в рожево-чорній гамі, незліченна кількість різнокольорових значків на «поштарській» сумці, залізні браслети і пояси, дитячі заколочки на волоссі й смішний чубчик, який затуляє півобличчя, густо-густо нафарбовані очі з сумним-сумним поглядом .   Але емо — це не лише стиль одягу чи музики,   це — стиль життя. Зазвичай такі люди — песимісти, що розчарувалися в житті. Не знайшовши відповіді на найголовніше питання життя — про його сенс (про радість і щастя взагалі мова не йде), деякі підлітки-емо вважають за краще піти з жахливої реальності у потойбічний казковий світ, перерізавши собі вени лезом...

Найстрашніше, на наш погляд, те, що нині бути представником емо — модно(?) і лави таких неформалів зростають. І хоча ця молодіжна субкультура фізично не шкодить оточуючим, шкода все ж для душ психічно слабкої та вразливої молоді та загроза для її життя є безсумнівною.

Проте є значно агресивніші й небезпечніші групи підлітків, котрі «жахають» усіх, хто зустрічається з ними. Йдеться про сатаністів. На перший погляд видається, що бачиш не творіння рук Божих, а дітей диявола. Чорний одяг, вовчий погляд жорстоких, холодних, як лід, і гострих, як ніж, повних ненависті очей здатні добряче налякати. Та бояться навіть не зовнішнього вигляду, а думки про те, що це створіння бачить у звичайній людині ворога, якого треба знищити(?). Напитися крові, перегризти горло будь-кому, і тим самим принести жертву своєму ідолу — ось завдання сатаністів.

Дещо схожими, проте безпечнішими для людей є готи. Їхні похмурі й депресивні смаки, стилі та настрої вражають своєю вампірсько-вурдалацькою образністю, естетикою кошмару і перегукуються з епохою середньовіччя.   Готи — це люди, здатні знаходити радість у смутку, життєву енергію в іграх на (?) цвинтарі . Вони прагнуть шукати красу там, де її немає. У позитивних емоціях для них немає нічого привабливого, бо радість для них це — простота, тоді як безмежний сум і печаль, зосереджена іронія виграють сотнями чорних відтінків у палітрі темних фарб життя.

Та, на щастя, не все так безнадійно-похмуро в світі субкультур. Є серед неформалів і веселі життєрадісні люди, котрі заплітають волосся в дреди(африканські косички), полюбляють грати на барабанах і байдикувати. Основна їх ідея — стався до життя просто і люби людей. Це растамани. Ідейні засади забороняють їм вбивати будь-яке живе створіннячко, вживати м’ясо й алкоголь, палити та грати в азартні ігри. Позитив — очевидний. По-перше, своїм прикладом растамани вчать молодь доброзичливому ставленню до всіх людей навколо і людства загалом, а по-друге, закликають відмовитися від шкідливих звичок, що вельми актуально для тих хлопців і дівчат, чиє здоров’я потерпає від тютюну, алкоголю та наркотиків. Негатив — один, але дуже вагомий : оте байдикування ...

В основі іншої молодіжної течії — скінхедів — лежать ідеї нацистського руху Німеччини 20-40-х рр. минулого століття. Звісно, вони зазнали неминучих змін, проте суть така ж — боротьба за «чистоту нації» та проти «змішування крові». Послідовники тирана, який ледь не знищив півсвіту, продовжують справу свого кумира. Опинившись у чужій країні, серед незнайомих людей, самотній іноземець може поплатитися життям за свій колір шкіри чи розріз очей. Але як можна любити свою країну і вбивати її гостей? Як може після цього ще зовсім молодий українець, діди якого поклали голови у війні проти фашизму, вважати себе патріотом? Не знаючи історії, не розуміючи сенсу своїх дій, скінхед надзвичайно агресивно відстоює свою точку зору «холодною» чи іншою зброєю, яку має при собі завжди...

Людині, особливо юній, амбітній, як повітря необхідна духовна їжа — той ідеал, до котрого треба прагнути, необхідна ідеологія, котра співзвучна світосприйняттю, необхідні однодумці, з котрими можна знайти спільну мову. Так було, так є і так буде. 0це і є шлях до дорослості, до зрілості. Але щоб не обірвався він передчасно, не завдав болю рідним, не привів у житейську безвихідь, кожен крок має бути виваженим , відповідальним. Спілкування з близькими друзями, а не з сумнівними приятелями, прагнення до світлих, позитивних ідеалів, а не сповідування модних пустоцвітних гасел, здобуття освіти для реалізації себе й своїх здібностей у хорошій роботі, яка буде потрібною людям, виховання в собі вдячності батькам, що нас породили і створили світ для нас і для майбутніх поколінь, — ось орієнтири на роздоріжжі цінностей ! 

Важко?  Так.  Але хто сказав, що достойно жити легко? Думайте , шановні , адже  у вас  ще все життя попереду …