Ніколи не ображайте кота !!!

 

Коли мені було 16 років, я навчалася у Козелецькому веттехнікумі. На всіх студентів гуртожитку не вистачало, тому я мешкала у баби з дідом. Бабу звали Галя, а діда - Іван.

Баба Галя була дуже хорошою людиною, а дід Іван любив випити, а потім «ганяв» бабу Галю, навіть мені інколи перепадало. І був у них кіт - звали його Циган - гарний, великий. Ми з бабусею Галею дуже його любили, смачненько годували, я навіть з технікумівської їдальні інколи приносила йому - то котлетки, то оладки. А дід Іван його ненавидів, бив - візьме за хвоста,  розкрутить, а тоді як кине! Одного разу дід його як ударив - думали, що вбив. Але кіт трохи полежав і ожив. Баба його просила: «Іване, ну не гоже жити без котика - хай живе у нас, не гони його».

Було це влітку. Одного разу дід Іван прийшов дуже п`яним. А у них був великий сад, у саду - дерев`яне ліжко. Дід Іван щось бубонів, лаявся, пішов у садочок. Ліг догори і відразу захріп. Котик Циган все крутився біля ліжка. Бабуся говорить: «Цигане, гуляй спокійно, твій мучитель спить». Ми з бабусею розпочали прання. Я - перу, бабуся - вішає білизну. Раптом Циган як стрибнув на діда та зубами як схопить його за матню - дід як заверещить! А кіт - тікати. Господи, такої брудної лайки я тоді у свої 16 років ще не чула - це було щось страшне. А баба Галя собі під ніс тихесенько шепоче: «Це він тобі віддячив за твою «доброту». Я перелякалася і побігла у хату. Дід ще довго тоді ходив, розставивши ноги...

А кота Цигана ми більше не бачили ніколи. Після цього я ще мешкала у них рік. Вони завели собі іншого котика. Звали його Мурчик. Ми з бабусею Галею дуже його любили. Дід Іван його вже не чіпав. Мабуть, Циган  навчив, як потрібно поводитися з котами.

Зараз мені 59 років, але ця пригода ніколи не забудеться - запам`яталася на все життя.

 

 

      Ніна Логвинівна Білоус