Як відомо, огірок має суттєвий ґандж
– слабке й чутливе до вологості і перепадів температури коріння. Піддатливе воно і кореневим інфекціям.
Усіх цих вад позбавлений такий близький «родич» огірка, як гарбуз. Для
нормального розвитку йому не потрібно особливих, так би мовити, тепличних умов.
Росте він швидше, ніж огірок, навіть відносно прохолодна погода аж ніяк не
вповільнює його буйного зростання. Порівнюючи двох «родичів», овочівники
замислились: а чи не можна тендітний огірок прищепити на гарбузове стебло і не
зменшити при цьому врожайності і якостей цінної овочевої культури?ГАРБУЗ росте швидше, та й
із самого початку його паросток товщий, ніж в огірка. А для щеплення товщина
стебел обох рослин має бути однаковою. Отже, огірки для щеплення треба посіяти
зарання, а гарбуз – аж тоді, коли на сіянцях огірків з’явиться по першому
справжньому листку. Обидві рослини, ясна річ, треба висівати в окремі ємності.
При довжині листка гарбуза 3 см
на відстані близько 3 см
нижче від сім’ядолей на стеблі роблять косий надріз згори донизу завдовжки
близько 1 см.
Потім треба обережно вийняти з ємності рослину огірка разом із корінням і
зробити на ньому таку ж операцію, але знизу догори. Так само обережно
вставляємо надрізи один в один і обмотуємо місце щеплення фольгою. Зрізи
зростаються набагато краще, якщо листя гарбуза і огірка перехрещується. Потім
слід висадити огірок із корінням в горщик до гарбуза. Операція, можна сказати,
ювелірна, але, як показує практика, результат її того вартий.Треба інтенсивно
полити ґрунт у горщику, поставити прищеплені рослини на вікно, яке виходить на
північ. Приблизно через півтора тижні вони зростуться. Лезом видаліть верхню
частину гарбуза, а через чотири дні без жалю зріжте коріння в огірка, перевівши
його тим самим на живлення від гарбуза. Після кожної з цих «хірургічних»
процедур днів на три прикрийте рослини плівкою.Коли «гарбузоогірок» достатньо
зміцніє, починайте поступово привчати його до сонця, а згодом пересадіть на
постійне місце на вашому городі. Союз огірка і гарбуза дає міцні і життєздатні
рослини. У теплицях вони починають плодоносити швидше й інтенсивніше, ніж
звичайні огірки, утворюється багато зав’язі. Те ж саме спостерігається й у
відкритому ґрунті, і тут гарбузо¬огірки радують смачним урожаєм мало не до
самих морозів.
Як виростити у себе перспективну рослину – актинідію? Відповісти читачам на це запитання
погодився науковець державного аграрно-технічного університету, кандидат
біологічних наук Віталій БІЛАН:—
БАТЬКІВЩИНА актинідії – Далекий Схід, — повідав Віталій Юхимович. — До нас в
Україну ця ліана потрапила у ХХ столітті. Щодо її перспективності сумніву
немає. З однієї ліани можна отримати 10-30 кг плодів. Кожен плід масою 24-35 г. Треба сказати відразу,
що зимостійкість актинідії низька, тому у більш-менш промислових масштабах її
вирощують в Україні лише у субтропічних районах і лише для селекційної роботи.
Але це не означає, що треба відмовитись від спроб зробити далекосхідну рослину
бажаним мешканцем вашого саду. Треба тільки зважати на її теплолюбність і
запобігати переохолоджуванню. Актинідія – рослина дводомна, тож на ділянці слід
розміщувати і чоловічі, і жіночі рослини. Виняток – актинідія коломікта, в якої
квітки двостатеві. Жіночі квітки інших актинідій поодинокі або парні, чоловічі
розміщені по дві-три в одному суцвітті. Однак цвітуть квітки одночасно, що
забезпечує добре запилення.Актинідія
росте на родючих суглинистих, добре дренованих і нормально зволожених ґрунтах.
Не переносить сухого повітря. І молоді, і дорослі рослини добре витримують
затінення. Але для отримання високого врожаю все ж треба багато світла.Актинідію
розмножують насінням і вегетативним способом. Розмноження насінням цінне тим,
що сіянці з самого початку росту пристосовуються до місцевих умов, але сортові
ознаки при цьому майже не зберігаються. Тому основним способом розмноження
актинідії є все-таки вегетативний – живцями, щепленням і дугоподібними
відсадками. При вегетативному розмноженні зберігаються такі властивості, як
щорічна врожайність, висока якість плодів і навіть відносна зимостійкість. Живці висаджують так, щоб над поверхнею
ґрунту залишилися дві бруньки, а відстань між живцями становила 10-15 см. Після садіння
обов’язково поливають з розрахунку 15-20 л води на 1 кв. м, мульчують
перегноєм і накривають парниковою рамою, забіленою вапном, а в перші дні ще й
затінюють солом’яними матами. Подальший догляд включає полив (спочатку щоденно,
а потім раз на 5-10 днів), обприскування живців водою (4-6 разів на день),
знищення бур’янів, підняття рами або плівки по боках (якщо накриття плівкове) у
спеку.Актинідія варта того, щоб із нею отак
возитися. Це справжня комора вітаміну С та інших корисних речовин, що робить
рослину ефективним протицинготним засобом. Плоди вживають у їжу у свіжому
вигляді, протертими з цукром, сушеними, консервованими. Добре на смак
актинідієве варення з не зовсім стиглих або близьких до повного достигання
плодів, а також компоти і соки. А тонкі гілки ще й служать чудовим матеріалом
для виготовлення кошиків, ажурних меблів тощо.
