Стаття 21 

Держави-учасниці, які   визнають  і/чи  дозволяють  існування 

системи усиновлення,  забезпечують,  щоб найкращі інтереси  дитини 

враховувалися в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують,  щоб   усиновлення   дитини  дозволяли  лише 

компетентні   власті,  які  визначають  згідно  з  застосовуваними 

законом  і  процедурами  та  на  підставі всієї інформації, що має 

відношення  до  справи  і  достовірна,  що усиновлення допустимо з 

огляду  на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів 

і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду 

на  усиновлення  на  підставі  такої  консультації,  яка може бути 

необхідною;

b) визначають,   що   усиновлення   в   іншій   країні   може 

розглядатися  як  альтернативний  спосіб догляду за дитиною,  якщо 

дитина не може бути передана на  виховання або в сім'ю,  яка могла 

б  забезпечити  її виховання або усиновлення,  і якщо забезпечення 

якогось  придатного   догляду  в  країні   походження   дитини   є 

неможливим;

с) забезпечують,  щоб у випадку усиновлення  дитини  в  іншій 

країні   застосовувалися   такі   самі   гарантії   і  норми,  які 

застосовуються щодо усиновлення всередині країни;

d) вживають всіх  необхідних  заходів  з  метою  забезпечення 

того, щоб у випадку усиновлення в іншій країні влаштування  дитини 

не  призводило  до  одержання  невиправданих   фінансових   вигод, 

пов'язаних з цією особою;

е) сприяють  у  необхідних  випадках  досягненню  цілей  цієї 

статті   шляхом   укладення   двосторонніх    і    багатосторонніх 

домовленостей або угод та намагаються на цій підставі забезпечити, 

щоб  влаштування  дитини  в  іншій  країні здійснювали компетентні 

власті чи органи. 

Стаття 22 

1.   Держави-учасниці   вживають   необхідних   заходів,  щоб 

забезпечити  дитині,  яка  бажає  одержати  статус біженця або яка 

вважається  біженцем, відповідно до застосовуваних міжнародним або 

внутрішнім правом і процедурами, як тій, що супроводжується, так і 

тій, що не супроводжується її батьками або будь-якою іншою особою, 

належний    захист   і   гуманітарну   допомогу   в   користуванні 

застосовуваними  правами,  викладеними  в  цій  Конвенції та інших 

міжнародних  документах з прав людини або гуманітарних документах, 

учасницями яких є зазначені держави.

2. 3 цією метою Держави-учасниці сприяють  у  випадках,  коли 

вони  вважають  це  за  необхідне,  будь-яким зусиллям Організації 

Об'єднаних Націй та інших компетентних міжурядових або  неурядових 

організацій, що співпрацюють з Організацією Об'єднаних Націй, щодо 

захисту  такої  дитини  та надання їй допомоги у пошуку батьків чи 

інших  членів  сім'ї  будь-якої дитини-біженця, з тим щоб одержати 

інформацію,  необхідну  для її возз'єднання зі своєю сім'єю. В тих 

випадках,  коли  батьки  або  інші  члени  сім'ї  не  можуть  бути 

знайдені, цій дитині надається  такий самий захист, як і будь-якій 

іншій   дитині,   через   якісь  причини  тимчасово  або  постійно 

позбавленій сімейного оточення, як це передбачено в цій Конвенції. 

Стаття 23 

1. Держави-учасниці  визнають,  що  неповноцінна в розумовому 

або фізичному відношенні дитина має вести  повноцінне  і  достойне 

життя  в  умовах,  які забезпечують її гідність,  сприяють почуттю 

впевненості  в  собі  і  полегшують  її  активну  участь  у  житті 

суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право  неповноцінної  дитини  на 

особливе  піклування,  заохочують і забезпечують надання, за умови 

наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним 

за  турботу  про  неї  допомогу,   щодо якої подано прохання і яка 

відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що 

забезпечують турботу про дитину.

3.  На  забезпечення  особливих  потреб  неповноцінної дитини 

допомога  згідно  з пунктом 2 цієї статті надається при можливості 

безкоштовно  з  урахуванням  фінансових ресурсів батьків або інших 

осіб,   що  забезпечують  турботу  про  дитину,  та  має  на  меті 

забезпечення  неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у 

галузі  освіти,  професійної підготовки, медичного обслуговування, 

відновлення здоров'я, підготовки до трудової діяльності та доступу 

до  засобів  відпочинку  таким  чином, який призводить до найбільш 

повного  по  можливості  втягнення  дитини  в  соціальне  життя  і 

досягнення  розвитку  її  особи,  включаючи  культурний і духовний 

розвиток дитини.

4. Держави-учасниці    сприяють    у    дусі     міжнародного 

співробітництва    обміну   відповідною   інформацією   в   галузі 

профілактичної  охорони  здоров'я,  медичного,  психологічного   і 

функціонального    лікування    неповноцінних   дітей,   включаючи 

розповсюдження     інформації     про     методи     реабілітації, 

загальноосвітньої  і  професійної  підготовки,  а також доступу до 

цієї інформації, з тим щоб дозволити Державам-учасницям  покращити 

свої можливості і знання, і розширити свій досвід в цій галузі.  В 

зв'язку з цим особлива увага має приділятися  потребам  країн,  що 

розвиваються. 

Стаття 24 

1. Держави-учасниці  визнають  право  дитини  на користування 

найбільш   досконалими   послугами  системи  охорони  здоров'я  та 

засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. Держави-учасниці 

намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого 

права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров'я.

2. Держави-учасниці  домагаються  повного  здійснення   цього 

права, зокрема, вживають заходів щодо:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

b) забезпечення   надання   необхідної  медичної  допомоги та 

охорони здоров'я всіх  дітей  з  приділенням  першочергової  уваги 

розвитку первинної медико-санітарної допомоги;

с) боротьби з хворобами і недоїданням,  у тому числі в  межах 

первинної  медико-санітарної  допомоги,  шляхом,  поряд  з  іншим, 

застосування   легкодоступної  технології  та  надання  достатньої 

кількості поживного продовольства та чистої питної води, беручи до 

уваги небезпеку і ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання  матерям  належних  послуг  по  охороні здоров'я у 

допологовий і післяпологовий періоди;

е) забезпечення   інформацією   всіх  прошарків  суспільства, 

зокрема  батьків  і  дітей,  щодо  здоров'я  і  харчування  дітей, 

переваги   грудного   годування,   гігієни,  санітарії  середовища 

перебування  дитини  і  запобігання  нещасним  випадкам,  а  також 

доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;

і) розвитку  просвітницької  роботи   та  послуг   у   галузі 

профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім'ї.

3. Держави-учасниці   вживають   будь-яких    ефективних    і 

необхідних  заходів  з  метою скасування традиційної практики,  що 

негативно впливає на здоров'я дітей.

4. Держави-учасниці    зобов'язані    сприяти    міжнародному 

співробітництву  і  розвивати  його з метою поступового досягнення 

повного здійснення права, яке визнається в цій статті. В зв'язку з 

цим   особлива   увага   має   приділятися   потребам   країн,  що 

розвиваються. 

Стаття 25 

Держави-учасниці визнають    права    дитини,   яка   віддана 

компетентними  органами  на  піклування з метою догляду за нею, її 

захисту  або  фізичного  чи  психічного  лікування,  на періодичну 

оцінку лікування, наданого дитині, і всіх інших умов, пов'язаних з 

таким піклуванням про дитину. 

Стаття 26 

1. Держави-учасниці   визнають   за   кожною   дитиною  право 

користуватися   благами   соціального   забезпечення,    включаючи 

соціальне   страхування,   і   вживають   необхідних  заходів щодо 

досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним 

законодавством.

2. Ці блага  в  міру  необхідності  надаються  з  урахуванням 

наявних   ресурсів  і  можливостей  дитини  та  осіб,  які  несуть 

відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, 

пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені. 

Стаття 27 

1. Держави-учасниці визнають право кожної  дитини  на  рівень 

життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального 

і соціального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або інші особи,  які виховують дитину, несуть 

основну відповідальність за забезпечення в межах своїх  здібностей 

і  фінансових  можливостей  умов  життя,  необхідних  для розвитку 

дитини.

3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах 

своїх   можливостей   вживають  необхідних  заходів  щодо  надання 

допомоги   батькам   та  іншим  особам,  які  виховують  дітей,  у 

здійсненні   цього   права   і   у  випадку  необхідності  надають 

матеріальну   допомогу   і  підтримують  програми,  особливо  щодо 

забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці  вживають  всіх  необхідних  заходів щодо 

забезпечення відновлення  утримання  дитини  батьками  або  іншими 

особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, 

так і  за  кордоном.  Зокрема,  якщо  особа,  яка  несе  фінансову 

відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, 

Держави-учасниці  сприяють  приєднанню  до  міжнародних  угод  або 

укладенню   таких  угод,  а  також  досягненню  інших  відповідних 

домовленостей. 

Стаття 28 

1. Держави-учасниці визнають право  дитини  на  освіту,  і  з 

метою  поступового  досягнення  здійснення цього права на підставі 

рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

b) сприяють  розвиткові  різних  форм  середньої  освіти,  як 

загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх 

дітей та вживають таких заходів,  як введення безплатної освіти та 

надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі 

здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації і матеріалів у  галузі 

освіти й професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню  шкіл 

і зниженню кількості учнів, які залишили школу.

2. Держави-учасниці  вживають  всіх  необхідних  заходів, щоб 

шкільна  дисципліна  була  забезпечена методами, що грунтуються на 

повазі   до   людської  гідності  дитини  та  відповідно  до  цієї 

Конвенції.

3. Держави-учасниці  заохочують   і   розвивають   міжнародне 

співробітництво  з питань,  що стосуються освіти, зокрема, з метою 

сприяння ліквідації невігластва і неписьменності в усьому світі та 

полегшення  доступу  до науково-технічних знань і сучасних методів 

навчання.  В цьому зв'язку особлива увага має приділятися потребам 

країн, що розвиваються. 

Стаття 29 

1. Держави-учасниці погоджуються щодо того,  що освіта дитини 

має бути спрямована на:

а) розвиток особи,  талантів, розумових і фізичних здібностей 

дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання  поваги  до  прав людини та основних свобод,   а 

також принципів,  проголошених у  Статуті  Організації  Об'єднаних 

Націй;

с) виховання  поваги  до  батьків   дитини,   її   культурної 

самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій  дитина 

проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її 

власної;

d) підготовку  дитини   до   свідомого   життя   у   вільному 

суспільстві  в дусі розуміння,  миру,  терпимості,  рівноправності 

чоловіків  і  жінок  та  дружби  між  усіма  народами,  етнічними, 

національними  і релігійними групами,  а також особами з корінного 

населення;

е) виховання поваги до навколишньої природи.

2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться  як 

така,  що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові 

заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, 

викладених у пункті 1 цієї статті,  та виконання вимоги того,  щоб 

освіта,  яку  одержують  в  таких  учбових  закладах,  відповідала 

мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою. 

Стаття 30 

У таких  державах,  де  існують етнічні,  релігійні або мовні 

меншості  чи  особи  з  числа  корінного  населення,  дитині,  яка 

належить  до таких меншостей чи корінного населення,  не може бути 

відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися 

своєю культурою,  сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а 

також користуватися рідною мовою.