Новини району  | Останні оновлення | Знай наших | Анонс газети "Маяк"
Додай нас у друзі vk.com
 Група "гість"Вітаю Вас Бажаний госте | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід

- Меню -

Головна сторінка

Останні ОНОВЛЕННЯ

Новини нашого району

Корюківська Козача Січ

ОГОЛОШЕННЯ

Гучномовець

Квіти +

Знай наших

Каталог файлів

Каталог матеріалів

Форум

Фотоальбом

Влада

МВС повідомляє

Служба Безпеки України

Слово для віруючих

Такого ви ще не бачили

Смаколики

Корюківщина. Вибір...

Гостьова книга

Ваша думка...



Статистика

онлайн усього 1
відвідувачів 1
користувач: 0



Посміємося?



"Ідеальна" Україна

розділ №5

2666 рік


Макс приголомшено обдумував останні слова Просвітленого. Невже він дійсно побачить Землю? І, не вірячи власним вухам, перепитав: - що правда?

- Я схожий на того, хто може забрати свої слова назад? – з агресією в голосі відповів володар пекла. Ви покинете моє пекло. Але пам’ятайте! Померши там, на продовження життя тут не очікуйте. Якщо, звісно… Виконаєте мою волю, то іншою буде ситуація.

- Конкретніше - мовив Шустрік.

- Ви повинні вбити двох представників Добра, яких пришлють на Землю. Гадаю, це будуть ангели. Обірвіть їхні життя, і моя милість повернеться до вас. Душі не повинні потрапляти до раю

- Ми повинні обдумати цю пропозицію, - вагаючись, відповів воїн-одинак.

- Часу даю достатньо. І заразом відправляю вас у світ людей, місце хаосу й безмежної ненависті.

Блакитне небо повільно заполонили важкі сірі хмари. Температура у повітрі відчутно знизилась, розгулявся вітер і сонце враз зникло. Мешканці Києва вже давно покинули вулиці міста, очікуючи на чергову порцію кислотного дощу. Звичайні легкові автомобілі, змінюючи траєкторію свого польоту, як один, стали знижуватися на ідеально рівну дорогу й відразу ж заїжджали в спеціальні підземні стоянки. А в закутку біля двох десятиповерхових будинків зненацька з’явилися двоє: Макс і Шустрік. Вони постали перед новим світом, який мав от-от пролити на них свої кислотні сльози.

- Тихо тут, аж моторошно - прокоментував Макс.

А високо над ними дощова хмара проронила першу зелену краплину, яка, упавши на плече біса, утворила чималий опік. Слідом за нею хлинула справжня тропічна злива.

- Що це таке? - Макс зненацька здригнувся. - Це ж…

- Хутчіш у схованку! - смикнувши його за руку, Шустрік побіг.

- Ох, краще б ми потрапили до печери вогняних равликів…

- БІЖИ!

Макс і Шустрік геть змокли, а їхня шкіра вкрилася червоним висипом. Та незважаючи на це, їм усе-таки вдалось сховатися, потрапивши до невеликої забігайлівки, що була розташована на розі між багатоповерхівками.

Місце, куди вони увірвалися, виявилося напівпорожнім. М’які стільці, скляні столи та залізний робот-офіціант, що розвозив спиртні напої - усе це постало перед очами потойбічних створінь, як грім серед ясного неба. Приголомшені від побаченого, мандрівники повільно наблизилися до стійки бармена.

- Будьте ласкаві, склянку води, - попросив Макс, почісуючи обпечену шкіру.

- Кислотний дощ, - мовив бармен, - звичайне явище. Я так розумію, Ви не встигли. Раджу частіше слухати прогноз погоди. На сьогодення сейсмологи можуть розрахувати тривалість дожу аж до секунди. А ось і Ваша вода. З Вас п’ятдесят євро, або десять гривень.

- Що?! - Макс мало не похлинувся водою.

- А хіба Ви не знаєте вартості справжньої питної води? Це ж Н2О! У той день, коли, усі води Світового океану забруднені, ця вода є справжнім скарбом для істинних цінителів здоров’я.

- Але чи не має у вас звичайної, безкоштовної води із-під крану.

- Гаразд, я зараз принесу, - він витяг сіру хустинку та неспішно протер нею барну стійку, після чого забрав у Макса воду та пішов у підсобку.

- Цей чоловік, - Шустрік показав пальцем на робота, - він одягнений у залізні лати. Чому так?

- Наскільки я можу розуміти, враховуючи плин часу, нині двадцять сьоме століття, - відповів біс. - Людство постійно, щось, вигадує, аби полегшити собі життя. Намагайся не звертати уваги. Тепер це звичне явище.

Невдовзі бармен повернувся, а його права рука елегантно стискала скляну із прозорою водою.

- Ця вода безкоштовна, - сказав він.

- На вигляд і на запах, вона не чім не відрізняється від попередньої, - Макс узяв воду й почав уважно розглядати її з усіх сторін. – Думаю варто скуштувати, - і, сказавши це, біс зробив маленький ковток. - А, що - нормально, - він випив іще, а потім ураз спустошив усю склянку. Не бачу різниці.

- За хвилину зрозумієш, - відповів офіціант. - Я підозрюю, що Ви в Україні вперше. Ну що ж, спробую розповісти одну річ. Справа ось у чому. Майже вся вода на цій планеті отруєна.

- Що!?

- Тихше, тихше. Ви ж іще не померли. Заспокойтеся. Не все так погано. Це почалося ще у далекому двадцять другому столітті. За тих часів, коли жадібні люди хотіли отримати абсолютну владу, вони додали до води, щось, таке, від чого….

- А-а-а, я перепрошую, можна мені ще склянку? - попросив Макс.

- Ось бачите! Бачите! - продовжував офіціант. - Коли п’єш таку воду, тобі весь час хочеться ще. Люди більше не втамовують спрагу. Єдиний вихід – це синтетичні, або спиртні напої. Але чи довго можна пити алкоголь, не ставши залежним від нього?  

- І куди котиться світ?

- Ми живемо в ідеальній Україні, якщо, звісно, не враховувати природних катаклізмів, що зосталися нам у спадок від минулих поколінь. Жах, просто жах.

- А цьому можна ще якось зарадити?

- Хотів би і я знати. Усе почалося дуже давно. Однак розплачуємося за зроблене ми, точніше люди. Особисто у мене, як у робота, не має такої можливості. А потім іще й ця війна…

- Яка ще війна? – тут уже втрутився Шустрік.

- Війна рас: між монголоїдною й негроїдною. Вона почалася на зламі двох століть: між двадцять п’ятим і двадцять шостим, - він витримав паузу. -  Коли демографічна проблема поглинула «білу людину», світ поділився на два табори: тих, хото прагне жити в більш-менш екологічному місці, і тих, хто протистоїть цьому. На сьогодні Україну населяє дев’яносто відсотків азіатського населення. Решта, такі як Ви - представники вимираючого виду європеоїдної раси. При чому Ви ж, корінні жителі, більше не хоче жити на  неньці Україні, бо ж вона вже забруднена по самісінькі вуха.

- На Землі йде війна, - прокоментував для себе воїн-одинак, і в його очах засяяли маленькі вогники.

- Стривай-но, - перебив його Макс. – А як тут із духовністю?

- Бог?! - саркастично посміхнувся бармен. - Ще аж у двадцять першому столітті говорили, що його не існує. Зараз же 2666 рік. Думаєте люди змінили своє ставлення до Всевишнього, якщо нині йде війна за світове панування однієї раси?

Усі мовчали.

- Дощ скінчився, - хвилиною по тому зауважив Шустрік.

- Не раджу поспішати. Парниковий ефект підіймає в повітря токсичні речовини. Зачекайте, а потім ідіть собі з миром.

______________

автор: Г.Величко :)

Форма входу
Календар
«  Жовтень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
- Друзі -






















Мой профиль на Freelancehunt.com

Синоптики прогнозують
погода у Корюківці

Телеманія

Наше дзеркало №1
Наше дзеркало №2
Наше дзеркало №3
Наше дзеркало №4

Наше дзеркало №5
Наше дзеркало №6

OФІЦІЙНА Web-СТОРІНКА КОРЮКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
"АЛЬЯНС 3000" ©.