Новини району  | Останні оновлення | Знай наших | Анонс газети "Маяк"
Додай нас у друзі vk.com
 Група "гість"Вітаю Вас Бажаний госте | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід

- Меню -

Головна сторінка

Останні ОНОВЛЕННЯ

Новини нашого району

Корюківська Козача Січ

ОГОЛОШЕННЯ

Гучномовець

Квіти +

Знай наших

Каталог файлів

Каталог матеріалів

Форум

Фотоальбом

Влада

МВС повідомляє

Служба Безпеки України

Слово для віруючих

Такого ви ще не бачили

Смаколики

Корюківщина. Вибір...

Гостьова книга

Ваша думка...



Статистика

онлайн усього 1
відвідувачів 1
користувач: 0



Посміємося?





**********************************************

Казка про сучасних лицарят
і прекрасних дам їх серця

**********************************************

З важкого похмурого неба виривалися перші краплинки дощу. Холодний вітер, заплутуючи в чудернаціькі коловороти дрібне вуличне сміття, здавалось,  прагнув заморозити трьох друзів, які тільки-но вийшли з нічного кінотетру. Було далело за північ, тому молоді люди намагалися дійти додому якомога швидше. На ходу вони обмінувалися враженнями від побаченої кінострічки, утім особливих емоцій ніхто не проявив і тема розмови швидко змінилася на плани наступного дня.

- Я відпочиватиму, - заявив Мирослав. – На те вони й вихідні. Цілий день лежатиму на м’якій канапі та дивитимуся DVD.

- Хм… - Ваелет нахмурила брови. – Тобі дійсно нічого робити? Озирнись, життя навколо таке дивовижне, якщо, звісно, знаєш чим зайнятися. А цілодобово дивитися в екран – це нудн-о-о.

- Я завжди так роблю, коли мені нічого робити. Думаю, таке в мене хобі.

- Помиляєшся, – у розмову втрутився Святослав. – Що тобі з того?

- Ну, наприклад, бойовики. Стільки пригодницьких сцен передивився, що в реальному житті, якщо на мене хтось нападе, я йому.... Ну, не заздрю, - посміхнувшись, Мирослав підморгнув Ваелет.

- Краще б ти хрестиком в'язати навчився, - у відповідь дівчина грайливо смикнула його за рукав.

Святослав засміявся, але потім враз насторожився - на зустріч веселій трійці з темного провулку несподівано вийшли троє незнайомців. Один із них гукнув до себе Мирослава, запитавши, чи нема в того «вогню».

- Чому ж нема? Є, - відповів хлопець, порпаючись у кишені. – Ось, лови...

Та настрій незнайомця раптово змінився: – Навіщо ти даєш мені ОЦЕ нещастя!

- Ну, вибач, - відказав Мирослав, - іншої немає.

- Тоді забирай назад! – із цими словами лобуряка стис запальничку в долоні і несподівано вдарив юнака.

- Ти... Що!!

Побачивши як незнайомець ні з того, ні з сього «підняв руки» на товариша, Святослав кинувся напоміч. Однак негідник устиг іще декілька разів зацідити Мирославу в обличчя.

- О, ні, - хлопець почав панікувати, відчувши, як із носа стрімким потоком пішла кров. – Я ж так можу померти… Ні, ні, ні! Це все відбувається не зі мною, я… я не хочу, - шокований подією, він ураз розвернувся та щосили почав тікати геть.

- І не забудь ось це! – крикнув лобуряка, кинувши в його сторону запальничку.

- Ах ти гад! – тим часом Святослав підбіг до недруга й одразу «зарядив» йому лівою в щелепу.

- Негідники! – обурилася Ваелет. – Ви – нікчеми! Тільки й можете, що кривдити.

- Тримайте її, хлопці, - звелів лідер, клацнувши пальцями. – Вона моя здобич.

- Що!?

Не встиг Святослав навіть оком кліпнути, як двоє гадів, що стояли поблизу, ринули вперед і притисли Ваелет до стінки будинку.

- Заберіть свої руки! – закричала вона, давши комусь ляпаса.

- Мовчати! – мужицьким кулаком один із них ураз «відключив» дівчину.

- Тепер настала твоя черга, хлопче, - супостат навис над Святославом, неначе двоповерховий автобус, і, закотивши рукава, повільно розім’яв шию.

У цю мить юнака охопив справжній жах: руки задрижали, серцебиття прискорилось. Загалом вагова категорія суперників сильно відрізнялася. До того ж, ураховуючи сили, шанси на перемогу у Святослава автоматично зводилися до мінімуму. Але позаду знаходилася Ваелет і тому потрібно було щось робити.

- Не дозволю! – він зробив крок уперед і знову вдарив.

Нажаль Святослав більше нічого не зміг зробити, бо у відповідь йому поцілили в живіт. Від цього хлопець зігнувся навпіл, а потім, як на зло, відчув краєм підборіддя аперкот і три-чотири удари в голову.

Обезсилено впавши на землю, на вустах відчув свинцевий присмак. Усе тіло нестерпно боліло.

- Краще біжи геть, як і твій друг! Мовчиш? Що ж, ясно. А тепер займемося дівчиськом, - потерши долоні, він переступив через колишню перешкоду та пішов до неї.

- Чорт! – вилаявся Святослав, відчувши свою безпорадність. – Не дозволю! Чуєш мене? Не дозволю! – далі хлопець, долаючи неймовірний біль, підвівся. Однак дві наступні подачі в щелепу знову «розставили всі крапки над і».

- Хочеш іще? Тоді на, - щосили буцнувши сорок шостим розміром черевика по ребрам Святослава, противник повернувся в сторону Ваелет.

- Не дозволю! – гнівним тоном знову процідив юнак. – Чуєш мене, нікчемо! Не дозволю, - не розуміючи, що саме знову і знову підіймало його на ноги, він усе-таки випрямився. – Іди сюди!

- У тебе ще вистачає сил підвестися?

Розвернувшись, ворог розмахнувся. Цей удар хлопець мужньо витримав. У очах майже не іскрилося, біль, чомусь, ущухла, і мозок почав мислити холоднокровно.

- Я ж сказав, що не дозволю! – у черговий раз повторився Святослав, відбивши контрудар примітивним блоком обох рук. – Просто не дозволю, - після цього його погляд мимоволі впав на непритомну Ваелет. У цей момент виродки намагалися стягнути з неї куртку.

«Потрібно негайно щось робити. Але що? Їх аж троє, а я навіть із одним упоратися не можу. І де той best друг, коли він так потрібен? Кістьми ляжу, але не дозволю».

Сфокусувавши всю свою силу, яка ще залишилася в руках, Святослав закричав і стрімголов кинувся на ворога. Але замість потужного удару просто штовхнув його назад. І тут, у момент великого розчарування, хлопцю несподівано пощастило. Виявилося, що супостат наступив на власні незв’язані шнурки, а тому наступної миті ненароком послизнувся та впав.

- Не може бути…

- О, так, - із насолодою вимовив Святослав, і поцілив носаком свого черевика у його голову. – Будеш знати як людей ображати.

Охоплений жагою ненависті, він підкрався до двох інших негідників та, неначе поранений звір, несподівано накинувся на них. Міцно затиснені пальці лівої руки сформували сталевий кулак, який хутко поцілив у ліву скроню одного з них. Потім юнак ударив іншою рукою в підборіддя й перейшов до наступного опонента. У відповідь той атакував прямим, але Святослав більше нічого не відчував. Заляпаний власною кров’ю, хлопець виплюнув накопичену на зубах червону рідину й лукаво посміхнуся.

- Не важливо наскільки сильно ти б’єш. Головне лише те, як тримаєш удар, - із цими словами, похитуючись, він пішов у наступ.

Незабаром бурхливий гомін кривавої бійки вщух. У повітрі повисла короткочасна тиша, після якої почулися одинокі кроки.

- Ну, давай, опритомнюй, моє сонце, - більш стриманим голосом сказав Святослав, опустившись біля Ваелет, коли всі троє ворогів були нейтралізовані. – Хутчіш, благаю!

- У тебе ангельські очі, - не розуміючи, що саме відбуваюся, вимовила вона. – Дякую.

- Ми повинні піти.

- А куди це ви? – підвівшись, лідер зграї допоміг своїм «оприскам» стати на ноги. – Ми ще не закінчили.

- Ваелет, - сказав Святослав. - Ти мусиш іти сама.

- Але ж… Я не кину тебе. Ніколи!

- Розумію. Однак ти мусиш. Біжи якомога далі. Чуєш мене? Біжи та не озирайся. А я потім дожену.

- Обіцяєш?

- Так. Давай, іди.

- Цим ти тільки віддаляєш неминуче, - огризнувся один із виродків.

- Не дозволю! – гнівно вимовив Святослав, помітивши як Ваелет розчинилася в темряві. Просто не дозволю…

______________

автор: Г.Величко :)



Форма входу
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
- Друзі -






















Мой профиль на Freelancehunt.com

Синоптики прогнозують
погода у Корюківці

Телеманія

Наше дзеркало №1
Наше дзеркало №2
Наше дзеркало №3
Наше дзеркало №4

Наше дзеркало №5
Наше дзеркало №6

OФІЦІЙНА Web-СТОРІНКА КОРЮКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
"АЛЬЯНС 3000" ©.