Новини району  | Останні оновлення | Знай наших | Анонс газети "Маяк"
Додай нас у друзі vk.com
 Група "гість"Вітаю Вас Бажаний госте | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід

- Меню -

Головна сторінка

Останні ОНОВЛЕННЯ

Новини нашого району

Корюківська Козача Січ

ОГОЛОШЕННЯ

Гучномовець

Квіти +

Знай наших

Каталог файлів

Каталог матеріалів

Форум

Фотоальбом

Влада

МВС повідомляє

Служба Безпеки України

Слово для віруючих

Такого ви ще не бачили

Смаколики

Корюківщина. Вибір...

Гостьова книга

Ваша думка...



Статистика

онлайн усього 1
відвідувачів 1
користувач: 0



Посміємося?



Воїн-захисник, який назавжди залишиться в наших серцях.

Готувати пам’ятно-поминальні матеріали завжди важко. Ще важче писати про молодих людей, які у розквіті сил відійшли за межу вічності. І надзвичайно важко розповідати про того, кого знав з дитинства і з ким товаришував довгі роки.  Але робити це все ж треба…

31 січня минає рік, як 33-річний воїн-артилерист, командир самохідної артилерійської установки (САУ) молодший сержант Микола Пономаренко загинув, отримавши осколкове поранення. В той останній день січня минулого року розташування 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»), солдати якого взимку 2015 року вели активні бойові дії з сепаратистами біля селища Очеретине Ясинуватського району Донецької області, потрапило під шалений вогонь «Градів». Очевидці розповідали, що то було справжнє пекло (хто знає, що таке РСЗВ «Град», не заперечить!): багато хто з українських воїнів отримав у тому бою  поранення. Були й загиблі, серед яких – наш земляк.   

Колю я особисто знав з дитинства, можу навіть сміливо стверджувати, що він зростав на моїх очах, адже ж виросли ми на одній вулиці. І хоча я на кілька років старший за нього, та все ж траплялися випадки, коли ми навіть деякі свята відзначали в одній компанії. Скільки його пам’ятаю, він завжди був люб’язним і приязним хлопцем, чуйним товаришем – ніколи й нікому не відмовляв в допомозі. Таким його й інші згадують…

- Мене кілька років хвилювало те, що розлогі гілки великих старих дерев, які росли неподалік мого будинку, колись та гепнуться на дах і провалять його, - згадує сусід сім’ї Пономаренків 78-річний Олексій Турчин. – То я позаторік спитав Кольку, чи не зміг би той хоч трошки їх обпиляти. І він вже наступного дня так вправно заліз на ті дерева, пообпилював гілки й на мотузці поопускав, що навіть я в молодості так не зміг би. Ото молодець - до сих пір йому вдячний!

- Коля мій до всього був беручкий, - втираючи сльозу, згадує матір загиблого Ніна Миколаївна. – Він у нас змалку до всякої роботи привчений був: і по господарству, і на городах. Ми з його батьком Миколою походимо з простих селянських сімей і все життя пропрацювали в колгоспі. Познайомилася я зі своїм майбутнім чоловіком, коли він після армії прийшов працювати шофером на молоковозі до місцевого колективного господарства, в якому я тоді дояркою працювала. Закохалися один в одного і, не гаючи, вже 2 жовтня 1976 року весілля зіграли. Першою у нас «знайшлася» донька Ала в 1977 році. А Коля  народився в 1981-му. Народжувала обох у Корюківці в пологовому будинку. Ходили мої діти перші чотири класи в Милейську школу, а потім – у Корюківську. Перша вчителька Ющенко Галина Дмитрівна завжди хвалила Колю, казала, що старанний, хоча й непосидючий, як і всі хлопчаки. Найбільше ж він любив з батьком у машині кататися. Після того, як закінчив 9 класів, також пішов на роботу до колгоспу – на конику череду корів пас. Потім забрали його в армію на півтора року – служив «в артилерії» десь аж в Тернополі (офіційні джерела повідомляють, що протягом 2001-2002 років проходив строкову військову службу у військах ПВО в Тернополі). Демобілізувавшись, пішов працювати вальником лісу в Корюківському держлісгоспі…

- Ми з Колею познайомилися, коли він приїхав до моєї двоюрідної сестри Олі, яка жила поряд, сінокіс косити, - із сумною посмішкою згадує молода вдова Лариса Пономаренко. – Кажу їй: «Ой, щось ніяк до мене женихи не заходять (а був мені тоді вже 21 рік)! Піду хоч з Колькою пожартую…»  Отак і познайомилися ближче, зустрічатися почали, а на день закоханих 14 лютого 2009 року й розписалися. Працювала я тоді маляром-штукатуром. Та майже зразу ж і в декретну відпустку пішла – донечка Каролінка вже в тому ж 2009-му народилася. Синок Тарасик на світ з’явився у 2011-му. Коля тоді вже у «приватників» трудився, пізніше – у ФОП Білий (саме у цього підприємця й працював під час мобілізації). А на Маковія, 14 серпня 2014 року, йому «служивий» повістку вручив, де зазначалося, що вже на завтра, 15 числа, о 7-ій ранку треба прибути до військкомату. Як поїхав тоді зранку, то більше я його вже й не бачила…

Рідним Коля розповідав, що військову перепідготовку проходив у місті Бердичеві Житомирської області, а тоді - в Рівному. Коли ж потрапив у зону АТО, то  нікому з них про це не зізнавався.

- Я до останнього не знала, що мій чоловік на передовій і вже бере участь в бойових діях, - продовжує згадувати Лариса. – Говорили з ним по мобільному телефону кожного дня і він весь час казав, що знаходиться на навчаннях. Розповідав, що його призначили командиром САУ і в його підпорядкуванні знаходиться семеро чоловік. Після 31-го січня на телефонні дзвінки відповідати перестав, а в Інтернетівських соціальних мережах з’явилися співчуття рідним Миколи Пономаренка від корюківчан, які вже звідкілясь дізналися про його смерть. Нам же ніхто  ніякої інформації не надавав і тому вся рідня до понеділка 2 лютого перебувала в тривозі й очікуванні (31 січня і 1 лютого 2015 року припало якраз на вихідні – на суботу й на неділю відповідно). А вже в понеділок представники влади й військкомату приїхали до нас додому і підтвердили цю жахливу новину…

Молода жінка глибоко вдихнула, помовчала, закусивши губу, перевела подих і продовжила:

- Привезли Колю 4 лютого в закритій домовині і вмовили нас не відкривати її. Спочатку ми не хотіли нікого слухати, але все ж погодились, бо товариш по службі, який супроводжував тіло, переконав, що відкривати дійсно не треба. Ховали його наступного дня, 5 лютого, якраз сніг пішов - природа також плакала й прощалася з нашим захисником. Тіло відспівувало кілька священників. Людей на похороні було дуже багато – процесія розтяглася ледь не на всю "баранівську" вулицю. Поховали на нашому (Милейському) кладовищі. Деталей тих страшних днів пам’ятаю не дуже добре – все було, немов туманом оповите. Від шоку всі «відходили» кілька днів…   А потім знову розпочалися сірі будні зі своїми клопотами (адже в господарстві тоді було дві корови, поросята, птиці повен двір). В усьому нам допомагає сім’я Колиної сестри Али – її чоловік Володя нам і городи трактором поорав, і сіна накосив, і дров привіз. Хлопці з громадської організації «Корюківська спілка воїнів-учасників АТО» (керівник Сергій Милейко) дров нарубали. Не забувають про нас й інші громадські організації: моя малеча на всі свята отримує подарунки від представників КРМГО «Альянс 3000», перед 1 вересня нашій першокласниці Каролінці з чернігівського Єдиного Волонтерського Центру передали вишиванку – красувалася в ній на урочистій лінійці. Пенсії, правда, чомусь довго не було, хоча всі документи подали вчасно, але через півроку виплатили одразу всю. Подали ми й документи з проханням про поліпшення житлових умов - стоїмо зараз у черзі на квартиру…

- 2015 рік для мене був надзвичайно важким, - підтримує далі розмову мати загиблого героя Ніна Миколаївна Пономаренко. - Адже втратила я впродовж року трьох найрідніших людей: Сина Колю в січні, через кілька місяців - рідного брата Анатолія, а 12 вересня не витримало серце і в мого господаря Миколи, Колиного батька, помер, не доживши двох днів до свого 63-го дня народження. Важко жити без рідних людей. Але що поробиш? Он же ще корова в хліві (одну збули), двійко поросят, півтора десятки курей – порання вистачає. Як же зараз без «хазяйства»? Всього не докупишся…

Розумію, що важко. Але, сподіваюся, що не залишиться сім’я воїна-захисника без належної уваги. Бо як же ж тоді в очі його дітям-напівсиротам дивитися? Держава без уваги уже не залишила: Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Микола Пономаренко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Не залишимо ж без уваги й ми, прості люди, адже віримо, що спостерігає він за нами з небес Райських. Тож низенько вклонімося рідним і пом’янімо достойно нашого земляка, бо в серцях наших Коля назавжди залишиться справжнім Героєм, яким у нас – Честь і Слава!

Форма входу
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
- Друзі -






















Мой профиль на Freelancehunt.com

Синоптики прогнозують
погода у Корюківці

Телеманія

Наше дзеркало №1
Наше дзеркало №2
Наше дзеркало №3
Наше дзеркало №4

Наше дзеркало №5
Наше дзеркало №6

OФІЦІЙНА Web-СТОРІНКА КОРЮКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
"АЛЬЯНС 3000" ©.