Новини району  | Останні оновлення | Знай наших | Анонс газети "Маяк"
Додай нас у друзі vk.com
 Група "гість"Вітаю Вас Бажаний госте | RSS
Головна | Мій профіль | Вихід
| Реєстрація | Вхід

- Меню -

Головна сторінка

Останні ОНОВЛЕННЯ

Новини нашого району

Корюківська Козача Січ

ОГОЛОШЕННЯ

Гучномовець

Квіти +

Знай наших

Каталог файлів

Каталог матеріалів

Форум

Фотоальбом

Влада

МВС повідомляє

Служба Безпеки України

Слово для віруючих

Такого ви ще не бачили

Смаколики

Корюківщина. Вибір...

Гостьова книга

Ваша думка...



Статистика

онлайн усього 1
відвідувачів 1
користувач: 0



Посміємося?



"Ідеальна" Україна

Макс - біс потойбічного світу

Кремезний чоловік із довгими, як у козака, вусами невпевнено сидів за маленьким дерев’яним столом. Його права рука старанно виводила ангельським пером і без того жахливі літери на довжелезному пожовклому сувої. Вирячкуваті сірі очі постійно мружились від слабкого світла до половини згорілої свічки, картопляний ніс видихав гаряче повітря, а по розпеченому чолу знову й знову стікали краплинки брудного поту.

Час від часу Роман згадував своє минуле життя, і від того йому марилася думка, неначе він ще не вмер. Але жахлива дійсність гострим ножем врізалася в самісіньку душу та боляче осідала на серці. Здавалося він - водій швидкої допомоги, ще місяць тому виконував свою повсякденну роботу, проте… Одного разу, крокуючи вулицею, ні з того, ні з сього втратив свідомість. А згодом, обстежившись у лікарні, випадково дізнався про новий діагноз, від якого життя його перевернулося з ніг на голову.

- У Вас виявлено ВІЛ, - зі смутком на очах сказав лікар.

- Як!? Не може бути? Моє життя…

А ті останні слова, прочитані з медичної картки, були для нього, як смертельний вирок невинному.

Відтоді Роман почав палити, зловживав зі спиртними напоями та наркотиками. А ще через місяць узагалі покинув роботу. Проклинаючи ту трикляту голку в кареті швидкої допомоги, яка так недоречно ввійшла йому в ногу, після того як машину хтось пограбував, він узагалі «розкис». Невдовзі вирішив покінчити з життям та придбав вогнепальну зброю. Останній спогад - це зображення нетверезого чоловіка в дзеркалі з револьвером у руці. Потім - гучний постріл… І все...

Безодня охопила зневірену людину, поглинаючи зламану душу глибоко в пекло…

Життя скінчилося.

Тепер нещасний страждав, сидячи тут, у світі західного підземелля перед багатотомними архівами зваленими просто на каміння у височенькі терикони і площею зо три футбольні поля. Загалом його покарання зводилось до того, аби мусив він переписати всі ці папери на нові сувої без жодних помилок. Уже минуло шість разів по сто років, а Роман усе писав. І ось нарешті прийшла черга останнього архіву.

Писалося важко, та незвичайні чорнила не закінчувалися. П’яні кривульки почерку поступово дійшли до середини останнього сімдесяти сантиметрового сувою. За цим він трішечки відпочив: розправив плечі, мляво покрутив головою зі сторони в сторону і жвавіше, ніж завше дописав заключні речення.

Коли ж Роман поклав на стіл перо, перед ним ні з того, ні з сього з’явився справжній чорт. Демонічна істота мала довгий волохатий хвіст, гострі роги та густе чорне хутро.

- Хто ти? – зніяковівши, спитав Роман.

- Провідник, - відповів той неземним голосом. - Ти підеш зі мною до Чорного володаря, і він вирішить твою долю. Нічого більше не питай, за мною йди.

Трипала рука з довжелезними гострими кігтями міцно схопила мученика за плече і потягла в невідомому напрямку.

Зростом чорт виявився такий самий як і Роман, але кістлява фігура потойбічного створіння чимось нагадувала померлому кумедного дистрофіка.

Провідник рухався швидко, інколи навіть переходив на біг. Виявилося, що чорт давно хотів піти по своїх справах, одначе його зобов’язали зазирнути ще й сюди - і це в той час, коли всі інші потойбічні колеги вже давно займалися дозвіллям.

Слідуючи за ним, Роман кожного разу наступав на розпечене червоне каміння. Але тепер його це не дуже хвилювало. За багато років нещасний вже звик до подібного болю, і тепер уся увага концентрувалася на іншому.

Вони йшли вздовж довжелезного тунелю з високою стелею, на вершині котрої сиділи маленькі химерні створіння. Своїм зовнішнім виглядом ці істоти нагадували земних кажанів. Пізніше вирячкуваті очі Романа розгледіли жовтувате світло попереду. А трьома хвилинами по тому вони опинилися на вузькому кам’яному мосту, який вів напівзігнутою аркою через довжелезну річку вогняної лави. Коли провідник продовжив рухатися, до вух мученика донісся пронизливий стогін грішних душ. Крик поступово зростав, а біля самого берега взагалі став нестерпним.

- Звідки це лунає? - запитав Роман.

- Я ж казав - ніяких запитань! Це тебе не стосується. І дякуй долі, що ти не серед них.

Чорт нічого більше не говорив, але померлий краєм ока помітив жахливу картину, від якої в нього по душі побігли мурашки. Виявилося, що в самісінькій лаві плавали страждальні душі грішників. Вони несамовито стогнали, а швидкоплинна течія несла їх далі й далі в цілковиту невідомість.

Так двоє потойбічних осіб перейшли через міст і опинилися в каторжній частині пекла. Тут Роман побачив багатьох схожих на чорта істот, які ходили з гострими ціпками, старанно наглядаючи за впорядкованим стражданням грішників. Деякі з них мали крила і літали високо над головами інших. Вони підіймали розжарені металеві розп’яття і силоміць прив’язували до них душі грішників, що тяжко провинилися протягом свого життя. Інші просто наглядали за тим, як душі людей занурювалися в казани з булькаючим смоляним окропом, а потім так само, не кваплячись, підіймалися назад.

Структура пекла в системі покарань виявилася організованою і дуже розвинутою галуззю потойбічного промислу. Як потім зрозумів Роман, деякі душі після покарання знову поверталися на землю. Але більшість із них в основному піддавалися повному знищенню - розпаду. Після цього пекло отримувало велику кількість тепла, і могло зарядитися негативною енергією, котра й була заробітною платою для всіх потойбічних істот.

Ще одним із багатьох джерел живлення пекла слугували несамовиті крики мучеників. Первісно, кожна душа, що піддавалася знищенню зобов’язувалася пройти очищення болем, тобто - отримати певну міру катувань. Таким чином, чорти насолоджувалися своєю роботою та будь-що намагалися зробити ці крики голоснішими.

Згодом провідник звернув ліворуч, а потім різко штовхнув Романа у вузьку щілину між двох скель. Заплутана дорога, якою вони далі пішли, здебільшого походила на повзучу змію. Чорт знову звернув ліворуч та вийшов на широке поле. Крізь зморшкувату закам’янілу землю подекуди просочувалася лава. У повітрі пахло сажею та, як не дивно, пригорілими млинцями, а звідусіль знову долинали жахливі крики грішного каяття. Тут мученики сиділи на високих дерев’яних палях, висіли на довгих стовпах униз головою, а деякі навіть були розділені по руках і ногах, але при цьому жили...

Поле катувань постало перед ними у всій своїй диявольській сутності: потойбічні наглядачі за померлими сумлінно виконували свою роботу, а душі грішників тяжко страждали.

Нарешті стежка скінчилась. Чорт зупинився, розмірковуючи над тим, як  їм ліпше всього дістатися Чорного володаря. Перед ними постало три шляхи. Перший вів крізь печі розпаду, куди найчастіше віддавали душі мучеників для цілковитого знищення. Другий шлях був значно довший та огинав великий гак навколо цих самих печей, прямуючи через розжарений центр пекла. Третій, найнебезпечніший, мав коротку дорогу, але йшов крізь печеру вогняних равликів. Ці пекельні істоти завжди ненавиділи непроханих гостей і тому постійно намагалися «насолити» кожному створінню.

Вагаючись, провідник усе-таки вирішив піти останньою дорогою.

Роман навіть не уявляв, що саме чекало на нього в тій печері, але інтуїція, як правило, його ще ніколи не підводила. Так і тепер довгі вуса померлого нервово трепетали, постійно сіпаючись від напруженості. Стукіт серця збільшився, пульс значно прискорився, а коли очі втратили здатність бачити, чорт силоміць почав тягнути нещасного кудись - усе далі й далі.

Панувала тиша. Подекуди відчувався неприємний сморід палаючої гуми. Роман усього на хвильку зімкнув свої очі, але за цю мить щось відбулося, бо після того, як він відкрив їх, виявилося, що над головою вже палахкотіли тисячі маленьких вогників. Дивовижне видовище захоплювало, і з цікавості померлий поволі простягнув руку назустріч мерехтінню. Пальці навіть не встигли суттєво доторкнутися до того загадково-сяючого предмету, як світло згасло. Щось миттєво відірвалось від свого звичного місця і враз опинилось на великому правому пальці Романа. Незрозуміла істота залізла йому під шкіру та запалала.

- Ой як боляче!!! Пече! Що ж це… -  померлий не встиг закінчити своїх слів, бо одразу ж ціла зграя вогняних равликів накинулася на них.

Обоє мандрівників закричали від несамовитого болю. Усі рани, куди в’їдалися ці істоти почали нестерпно пекти, а через секунду провідник та мученик спалахнули.

Роману подумки кричав і лаявся. Його кров запеклася на ще не з’їденому лівому оці, а руки, як і все тіло, повністю вкрилися чорними дірками з яких виривалися язики полум’я.

- Бігом за мною! - вигукнув чорт і кинувся вперед.

Тепер за ним було легко рухатися, бо сяяв він, немов різдвяна ялинка. Раптом Роман відчув неприємний хрускіт кісток власного черепа - це вогняні равлики вже долізли до його мозку. З рота пішла слина, легені кровоточили, серце ледь не вибухало в грудній клітині, у той час, коли печінка з нирками вже були знищені нахабами. Ненажерливі маленькі монстри зжирали майже все. Роман захотів щось крикнути від несамовитого болю, але розкритого роту пролунав лише відчайдушний хрип, оскільки язика в ньому вже не було.

Чорт перший вибіг із триклятої печери та миттєво стрибнув у невеличке озерце вогняної лави поблизу виходу. Супутник зробив те саме, після чого фізичне тіло його занурилося у в’язку розжарену рідину, і водночас перетворилося на згусток попелу.

Тиша оповила всю навколишню місцевість. І тільки скелет лівої руки чорта, ледве втримуючись на плаву, якимось дивом залишався цілим. Минуло з десяток хвилин після того, як єдину дрейфуючу рештку провідника прибило до берега. Кінчики скелетних пальців доторкнулися до твердого пекельного берега і поступово почали рости, відроджуючи все тіло заново. Спочатку на світ з’явилася частина плеча, потім - ребра, хребет, голова. Після цього чорт обріс м’ясом, шкурою та вкрився густим чорним хутром, яке вилискувало ще краще, аніж попереднє.

- Не слід було мені йти цією дорогою, - невдоволено сказав він сам до себе, поглядаючи на згорілі рештки пекельних равликів у вогняному озері. - Тепер доведеться виловлювати цю прокляту душу.

Провідник підійшов до лави, став на коліна й занурив до озера руки.  Пальці розплавилися, але через секунду вони відросли заново. Пізніше він обійшов вогняне озеро та, мотивуючись власними переконаннями, здогадався в якому саме місці плавала грішна душа. І, зібравшись із духом, рогатий знову вскочив у пекельне озеро. Цього разу він занурився повністю. Його руки встигли намацати душу померлого й з усієї сили виштовхнули її на берег, але сам провідник знову розчинився в жовтій каламуті. Тим часом Роман безпомічно лежав у напівпрозорому стані на твердій землі та постійно дивився вгору. Фізичного тіла він не мав і це його гнітило. Утім, разом із плоттю зникли й пекельні равлики, що неабияк втішало. Наступної миті з решток чорта, які прибило до берега, знову з’яви вилося вже знайоме кудлате створіння.

- Усе ще існуєш? - дещо, пригнічено мовив провідник, підходячи до душі Романа. - Ну, що ж, ходімо, - він ухопив того за напівпрозору руку й незграбно потягнув за собою.

Мандрівники з радістю оминули вогняне озеро «десятою дорогою» та направилися далі вздовж невиразної стежини. На певній ділянці дороги оболонка Романа зіштовхнулася з каменюкою і її перевернуло на інший бік. Його очі жадібно поглинали слабке навколишнє світло, роздивляючись усе, повз що волочив померлого провідник. Нещасний бачив круті сходи, після яких він угледів відчинені двері та просторий мармуровий зал.

- Вітаю Вас, вартові, - Роману почувся голос чорта, який дуже ввічливо розмовляв з іншими істотами. - Я до володаря - несу йому померлу душу аби він вирішив її долю.

- Гм-н… Зрозуміло, - відізвався ще один неприродній голос, - то проходь.

Провідник подякував та поволік за собою стражденну душу далі. А Роман усе рахував і рахував сходинки, якими його тягнули нагору. Він не міг нічого сказати чортові, не міг навіть поворухнутися, чи бодай кліпнути оком.

На п’ятдесят четвертій сходинці підйом закінчився і чорт вільною рукою з легкістю відчинив ще одні двері. Потім він затягнув до середини  душу Романа і поставив ту на коліна.

- Схили свою недостойну голову перед найчорнішим з-поміж найчорніших, - сказав провідник, приймаючи ту ж позу, що і померлий.

Інтер’єр зали чимось нагадував Романові бачені ним раніше середньовічні фільми. Він дуже любив дивитися їх удома, комфортно сидячи на рідній м’якій канапі. Висока темно-зелена стеля та ряди сірих колон не дуже вдало поєднувалися із чорною підлогою. Але для пекла це не мало ніякого значення.

- Ти затримався, - несподівано для чорта почувся голос на троні. - Чому так довго? Може хочеш розгнівити мене?

- Я ненавмисно, - виправдовувався провідник, - це все зробили ті кляті равлики. Щоб їхні душі ангел забрав.

- Не виправдовуйся переді мною! - голос володаря став трохи гучнішим. - Ти прекрасно знав, що ту печеру можна було й обійти.

- Так, Ваша Високосте. Але…

- Ніяких «але»! Ти винен у тому, що я чекав на тебе зайві хвилини.

- Пробачте, - вже пошепки мовив чорт. - Більше такого не буде.

- Каєшся? Запам’ятай: якщо таке ще раз повториться - ти підеш у вигнання. Зрозумів?

- О-о-о ні, мій володарю, - провідник ударив чолом об підлогу. - Прошу Вас, не кажіть так. Я виконаю будь-яку Вашу волю.

- Гаразд. Кого ти там до мене привів?

- Це - грішник, Ваша Високосте. Він помер, скоївши самогубство. І це його головна провина. А також - зловживання алкоголю та наркотиків. Декілька миттєвостей тому покарання в нього закінчилось.

- Досить, - зупинив його володар. - Мені зрозуміло. Я знаю, що з ним робити. Але для цього твоєму «приятелеві» знадобиться фізична плоть.

- Зроблю, - посміхаючись, кивнув чорт. - Усе зроблю, - руки провідника напружилися і почали нервово здригатися. Одразу після цього у Романа виріс білосніжний скелет, який вкрився людським м’ясом, а потім усе те налилося багряною кров’ю. Наостанок у нього почала рости шкіра.

- Усе! Готовий.

- А одяг? - володар із презирством подивився на померлого.

- Вибачте, зараз зроблю, - провідник клацнув пальцями і Роман опинився в тому вбранні, у якому його проводжали в останній шлях на Землі. - Тепер точно все.

- Т-а-а-к, молодець, - погодився володар, - але на черзі - вирішення його долі…

- А можна мені до живих лю…

- Хто ти такий, щоб перебивати володаря! - гримнув на Романа чорт. - Він і без підказок вирішить твою долю. А на Землю за останню тисячу років у нас ще ніхто не повертався.

- Отож, - продовжив найчорніший, - твоя душа скоріше всього піде на розпад, та первісно я хотів би дати тобі шанс зостатися тут, у пеклі. Я всім даю такий шанс. Ось моя умова: перед тобою постане моя темна охорона. Переможеш її - станеш бісом потойбічного світу, а ні - душа піде на розпад.

- Іще нікому не вдавалося перемогти охорону найчорнішого, - посміхаючись, додав чорт.

- А мені дадуть зброю? – запитав мученик тихим голосом.

- Ні, - відказав володар, і залився диявольським сміхом.

Тепер Роман зміг досконало роздивитися того, хто сидів на кришталевому троні. Виявилося, що то був дещо блідуватий чоловік із довгим сивим волоссям та худим овальним обличчям. Його темно-червоні вуста нагадували клоунську посмішку німа, але життєрадісною її назвати не можна було. Здавалося, блакитні очі володаря випромінювали ненависть. Зовні, він був одягненим у синю мантію, яка поблискувала дрібними діамантами та золотою вишивкою, а на ногах мав яскраво-червоні черевики з натуральної шкіри.

- Приготуйся, - продовжив він. - Перед тобою постане тяжке випробування, а ми із чортом будемо насолоджуватися цікавою виставою, у якій вирішуватиметься твоя доля. Суперником для тебе я оберу померлого Рагдая - давнього берсерка, який у свій час сам ходив битися проти трьох сотень воїнів. Йому тоді вдалося знищити своїх суперників, але від отриманих тяжких ран, у тій битві, він помер. Нині ця руйнівна «махіна» - капітан темної охорони. Твої шанси оцінюватимуться, як один до ста. Використай цей шанс із розумом, якщо зможеш.

Після сказаних слів він махнув рукою і перед ним з’явився двометровий воїн із великою гострою сокирою.

- До Ваших послуг, - протягнув той.

- Як і завжди перед тобою мученицька жертва - знищ її.

- З великим задоволенням, - промовив Рагдай, повертаючись до Романа. - Сьогодні проллється твоя кров.

За життя колишній водій швидкої допомоги ще ніколи не бачив таких людей. Своєю могутньою статурою той був значно більшим за Романа і, здавалось, один його кулак з легкістю міг би розчавити його череп. Окрім цього, воїн мав довгу бороду та дикий погляд голодного звіра. Від самої тільки думки, що з цим чудовиськом доведеться битися в суперника душа тікала в п’яти.

Рагдай підняв сокиру та із криком кинувся на нещасного, який у свою чергу швидко розвернуся та побіг куди очі бачили. Він жваво промайнув повз дві арки, але подітися вже було нікуди й іншого варіанту, аніж перемогти, померлий не бачив. Роман ледь встигнув пригнути голову і відчув як вітер від сокири гайнув біля скроні, а потужний удар розбив товсту колону на безліч уламків. Потім охоронець знову повторив свою смертельну атаку, але й цього разу схибив. Бо у ту мить, коли сокира мала б опуститися на голову, Роман, випадково перечепившись, упав.

- О це так професіоналізм... - чорт не втримався від захвату щойно побаченої картини. - Ще нікому не вдавалося встояти проти двох атак берсерка.

Померлий почав якнайдалі відповзати від озброєної загрози. Та коли в повітрі почувся свист падаючої сокири, він блискавично відкотився в бік. Рагдай розлютився не на жарт. Його зброя вже втретє не поцілила, глибоко застрягши в підлозі. У померлого з’явились зайві секунди, за які він встиг підвестись та повернутися обличчям до смерті.

Воїн стояв поблизу та дивився на нього зловісним спопеляючим поглядом. Суперник також пронизував його своїм поглядом, бо глибоко в душі дуже не хотів програвати. Від цього його руки постійно здригалися, невільно сіпаючись у різні сторони.

- Ось і все, - повільно вимовив Рагдай, проводячи по своєму язику краєм гострої сокири. - Кінець тобі, жалюгідний смертний. Твоя душа піде на розпад.

- Дивись! Он там вогняний равлик! - миттєво збрехав Роман, показуючи вказівним пальцем на стелю позаду воїна.

- Де? - Рагдай здивовано обернувся. Але коли він знову подивився на мученика, там уже не було нікого.

Померлий біг до виходу з усіх сил. Ноги швидко перебирали по підлозі. Та не встиг він добігти до рятівних дверей з виходом, як рука воїна міцно схопила його за спину і з усієї сили кинула додолу. Роман відчув гострий біль у хребті. Недруг нахилився над ним, підняв його голову за волосся та вдарив об підлогу. Зі зламаного носа потекла кров, але берсерк не заспокоївся на цьому. Схопивши нещасного за ногу, той розкрутив покалічене тіло і відпустив руки. Колона аж здригнулася від удару Романового торсу.

- Тепер ти помреш! – проревів Рагдай, наближаючись.

Роман дивився на нього і важко дихав. У руках не було навіть щита, щоб бодай спробувати відбити останній удар. Здавалося, що це вже остання мить. Воїн навис над ним, підняв сокиру та хотів уже добити, але не зміг, бо Роман блискавично, не підводячись, ударив берсерка кулаком у пах. Такого підступного повороту подій не очікував ніхто. Рагдай зігнувся навпіл і випустив сокиру з рук.

- Це тобі, щоб не розслаблявся, - грішник повільно піднявся на ноги та потужним аперкотом зарядив воїнові в щелепу. По тому він схопив випущену з рук суперника сокиру. - Не слід було мене недооцінювати!

Після своїх слів Роман загнав зброю точнісінько у вороже серце. Рагдай сіпнувся і востаннє в своєму потойбічному житті видихнув. Душа його виринула з тіла.

- Геніально! - захоплено вигукнув Чорний володар. - Просто фантастично! Такі люди потрібні на службі. Максимальна робота за максимальних можливостей. Молодець! Я тобі навіть ім’я нове подарую - Макс. Тому що бився ти дуже добре. Отож, віднині будеш бісом потойбічного світу.

Після цих слів Роман став на декілька сантиметрів вищим, його рани загоїлися, тіло набуло більш виразної статури, а зі скронь вилізли невеличкі чорні ріжки. Вуса ж зникли.

- Максе, ти готовий заприсягтися мені на вірність?

«Ех… Була-не-була… Куди ж тут подінешся? - подумав він про себе».

А в голос сказав: - Так, я готовий.

- Чудово. Із цього моменту в тобі тектиме потойбічна сила. Я призначаю тебе бісом першого рівня і все своє подальше існування ти підійматимешся по ієрархічній драбині бісів вгору. А якщо пощастить, то навіть зможеш стати моєю «правою рукою». Але це «якщо». Поки що, чорт розкаже тобі про твою першу роботу.

______________

автор: Г.Величко :)



Форма входу
Календар
«  Листопад 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
- Друзі -






















Мой профиль на Freelancehunt.com

Синоптики прогнозують
погода у Корюківці

Телеманія

Наше дзеркало №1
Наше дзеркало №2
Наше дзеркало №3
Наше дзеркало №4

Наше дзеркало №5
Наше дзеркало №6

OФІЦІЙНА Web-СТОРІНКА КОРЮКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ МОЛОДІЖНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
"АЛЬЯНС 3000" ©.